Андрій Даньків

"Віч-на-віч"

Чому я вирішила прочитати цю книгу?

  Мені двічі прийшло повідомлення від якоїсь людини про те, що якщо я хочу прочитати нову книгу Андрія, то потрібно поставити "+" в спеціальній темі. Автор вирішив самотужки видати свою книгу. Враховуючи те, що повідомлення вже було друге, то я вирішила також записатись, а чому б і ні? Тим більше, що історія про хлопця який чує думки маніяка це вже щось дуже і дуже цікаве.

Сюжет книги.

   Як я вже писала вище, це розповідь про маніяка і хлопця, який чув його думки.

Враження від книги.

  Ця книга заставила мене пережити і злість, і розчарування, і захоплення, і інтригу та ще багато інших відчуттів. Спочатку мене, відверто кажучи, дуже нервували ці уточнення, які автор пише в дужках. Потім я вже трохи звиклась, але це все одно псувало мені всю атмосферу. Я чекала чогось детективного і можливо, навіть, містичного, але не отримала нічого схожого. Тут  прийшло моє розчарування. 

  Та потім я просто захопилась усіма подіями. Точніше кажучи, не стільки подіями, скільки їх описом. Андрій просто неймовірно вміє описувати думки героїв. Всю книгу можна з легкістю розібрати на цитати, я так і робила спочатку. В загальному, це напевно перша моя книга такого роду. Спочатку все йде нормально, але потім з'являється розмова у вигляді п'єси, історії, які нічим не пов'язані із загальним сюжетом і різка зміна часу (ми одразу опиняємось у майбутньому головного героя), а ще ця розмова із тінню... Це мене дійсно дуже здивувало. Ніколи з таким не стикалась раніше. Розмова у вигляді п'єсі взагалі здалась мені дуже неординарним і класним рішенням автора. 

  Під кінець я вже не очікувала ніякого особливого завершення історії, але автор різко повертається до всіх тих минулих подій і думок маніяка, в досить незвичному руслі викручує всю історію. Одним словом, завершення цієї історії було дуже динамічним і цікавим. 

   Не можу точно сказати чи вдалась ця книга автору в тому стилі, в якому він хотів її написати. Але я точно надовго запам'ятаю цей стиль і ці неординарні повороти сюжету. Сумніваюся, що мені ще колись доведеться прочитати щось схоже. Я б не сказала, що  сам сюжет є не дуже сильним, але автора я точно можу назвати майстром своєї справи. Андрій чудово пише.

   І я б з радістю прочитала його "сопливі філософські трактати для дівчаток" (цитата з  післямови автори, так йому часто пишуть недруги). Бо в Андрія дійсно дуже класно вдається писати про філософію життя. Я, навіть, думаю, що якби він написав щось в стилі "Над пропастью во ржи", то його книга мені б сподобалась набагато більше.

  Получився досить емоційний відгук, я не жалію, що стала однією з небагатьох, хто має можливість ознайомитись із цією роботою автора.