Элис Сиболд "Милые кости": 

книга і фільм

Книга

  Перше враження від книги було хороше. З перших сторінок постають напружені події, і я очікувала, що вся книга буде в тому ж дусі. Але все виявилось не так. Тому потім мені стало досить нудно читати книгу. Після своєї смерті в книзі описане споглядання Сюзі за життям своєї сім'ї, близьких, знайомих. В загальному мені сподобалось, але назвати книгу чудовою я не можу. Я ж вже казала, що люблю, коли книга наповнена пригодами і неочікуваними поворотами долі. А тут... Все йшло якось так плавно, все було очікувано (не в погано сенсі слова, просто автор нас наперед готував до певних подій). Та все ж книга була хорошою самою манерою написання. Еліс Сіболд вміє гарно писати про буденні речі, про переживання. І тому, навіть, читати про те, як сім'я Сюзі просто старається вибратись із цієї трагедії, дуже і дуже цікаво читати. Надзвичайно зворушила сцена, коли всі жителі вулиці, всі знайомі вийшли попрощатись з маленькою дівчинкою, яка колись так і не повернулась додому. 

  Дочитавши книгу, я закрила її з відчуттям завершеності і хорошим настроєм. А це вже знак того, що книга гідна для прочитання, якщо після неї залишаються приємні відчуття :)

Екранізація

  Про фільм я вже багато чого чула. Всі казали, що він хороший. Але його опис мене не заінтригував, тому я не хотіла його дивитись. Але після прочитання книги, мені стало просто цікаво як це все втілили в життя режисери та сценаристи. Тому я одразу ж подивилась і фільм. І він мені набагато більше сподобався, ніж книга. Не знаю, можливо просто екранізація була краща за те, що малювалось в моїй уяві (напевно уява моя вже змучилась показувати незрозумілі історії, про які я читаю). Мені дуже сподобалась гра акторів. Особливо Сюзан Сарандон, яка грала бабулю Линн. В неї цей образ вийшов ще більш цікавим, веселим та колоритним, ніж в книзі. Вона давала привід для усмішки, тоді, коли маленька дівчинка розповідала про свою трагедію, яка не залишила байдужими нікого.

 Хоч в фільмі було досить багато викинутих сцен, сцен які мали право на життя. Наприклад, любовна сцена Сюзі, або те саме прощання всіх на кукурудзяному полі. Фільм зробили більш зрозумілим та примітивним, ніж книга. Напевно, хотіли, щоб він усім сподобався і щоб все було ясно. Навіть, Джоржда Гарві вони змінили. В книзі він був холоднокровним, обачним вбивцею, а в кіно - необережним та напруженим і складалось враження, що він в цьому дилетант. Ну і звісно, фільм доповнив усю драматичність історії, яку нам розповіла Еліс Сіболд, чудовими саундтреками. А ще мені дуже сподобалося те, що викинули деякі моменти з життя матері Сюзі, бо в певних моментах книги вона мене просто бісила, а під кінець я починала її просто ненавидіти, хоча все й добре закінчилося)

  Отже, і фільм, і книга залишили хороші враження після себе. Щоб до кінця зрозуміти, що ще відбувалось в сім'ї Селмонів варто прочитати книгу)